Із глибини віків

Маркусова балка

Привіт, друже! 

    Я хочу розповісти тобі історію нашої Маркусової балки.

   В цій балці люди жили ще за часів кам’яного віку. Про це свідчать знайдені в ній стійбища мисливців на мамонтів та носорогів палеоліту (40 – 10 тич. років тому) та знаряддя праці: ножові пластини, шкребки, відбійники та інше. У роки російсько – турецької війни балка, яка складалась в основному із осокір і тягнулася аж до Дніпра, мала назву Осокорова. 

Яків Новицький

Саме про неї писав у своїх оповіданнях Яків Новицький. Ця балка давала захист запорізьким козакам, що на чолі з отаманом Іваном Бабурою захищали кічкаську переправу і не давали турецько–татарській конниці переправитися з одного берега Дніпра на інший.

Але  після розгрому пугачовського повстання в Росії,  цариця  Катерина ІІ  розігнала Запорізьку Січ та нагородила за доблесну службу небожа графа Потьомкіна – Павла Сергійовича Потьомкіна 12 – тьма десятинами землі разом з кріпаками. Так з’явилося селище Павло –Кічкас.        

         Зрозуміло, що хазяїн не збирався тут жити, тому землі ці деякий час переходили від одного господаря до іншого.

Природа балки

Кладовище

 З 1798 року Павло – Кічкас на деякий час став власністю німецького переселенця пана Еммануїла Івановича Марка. І виселок , і балка стали називатися по імені їх власника, який прославився тим, що першим в регіоні звільнив кріпаків від кріпацтва і на початку  ХIХ ст. став головою дворянства в м. Олександрівськ. Так частина Осокорової балки стала називатися Маркусовою.

   На «Чорній горі» раніше розташовувалось найстаріше кладовище. І зараз під купами сміття та землі  знаходяться поховання пана Марка та його дружини.
До речі,останнє поховання на цьому кладовищі датовано 1950 роком.

     В ХІХ ст. мешканці створювали штучні зелені зони біля населених пунктів, озеленяли  вулиці та прибудинкові території. При цьому багато уваги приділялось плановій інтродукції деревинно  – чагарникових порід, тобто, введення  в культуру видів, непритаманних даному географічному пункту. Таким чином, у балці з’явилися дуби, нетипові для нашого степового краю, але які чудово пристосувалися у Маркусовій балці. Старожили району  ще пригадують, що в роки їх дитинства у балці був густий дубовий гай, на галявинах якого колосилась  ковила. Про останні дуби 100-річної давнини згадує у своїх оповіданнях Ю.Вілінов  у книзі «На шляхах від порогів до синіх морів». Він пише, що за спогадами Євгена Солонини, по вулиці Союзній уздовж будинку 54 раніше була садиба якогось пана, яка утопала в дубах. Ці дерева простояли аж до радянських часів.

  В ХХ ст. Маркусова балка, завдяки своєму географічному розташуванню недалеко від кічкаської переправи, була в центрі всіх історичних подій. Вона  давала притулок і червоноармійцям, і загонам батьки Махна у роки громадянської війни, і допомагала радянським солдатам-захисникам у роки Великої  Вітчизняної війни, про що зараз свідчать пам’ятні знаки  в сквері біля Маркусової балки.